Сьогодні про це писатимуть усі. І я не виняток.
Адже саме ця дата рівно 1462 дні тому докорінно змінила і моє життя. Як і життя кожного українця.

Чотири роки тому кожен із нас зробив свій вибір.
Хтось залишився і пішов захищати країну.
Хтось виїхав у безпечніші регіони, щоб уберегти родину, сімʼю і дітей.
Хтось не витримав нових реалій і поїхав за кордон.
Хтось залишився в тилу й щоденно працює, допомагаючи фронту.

Наші долі склалися по-різному, але є одне спільне для всіх – наше життя змінилося назавжди.

24 лютого стало точкою неповернення.
Ми навчилися жити в умовах війни. Зустрічати зими під обстрілами, без світла і тепла. Жити в умовах постійних повітряних тривог і поховань загиблих Героїв. І попри все, щоранку знаходити в собі сили піднятися й робити свою роботу заради перемоги. Кожен свою.

Ми всі втомилися. Особливо від відповідальності, яка не зникає ні на мить. Не знаю, як наші воїни з цим справляються… але знаю, що ми продовжуємо триматися й боротися.

Чотири роки від початку повномасштабного вторгнення – це дуже багато. Сьогодні нова дата. І ніхто не знає, що чекає на нас попереду. Відповідальність, невизначеність, тиск, виклики і проблеми, які не закінчуються.

Але якщо колись світ запитає, як ми вистояли? – відповідь буде простою і водночас надзвичайно глибокою…Поки в наших грудях б’ється серце – битиметься й Україна.

В цю сакральну дату вкотре хочу сказати слова глибокої вдячності всім воїнам, які невтомно і без вихідних, безперервно і не зважаючи ні на що, досі чинять шалений супротив проклятому російському окупанту. Пʼятий рік Україна тримається в першу чергу завдяки кожному з вас!

Вічна памʼять всім загиблим, хто віддав найцінніше – своє життя, наближаючи перемогу 🙏 🕯️

Перемога обовʼязково буде за нами. З нами Бог!

Не втрачайте віру!

Будем жити! Переможемо! Відродимось!

Слава Україні! 🇺🇦

Вадим ТОКАР,
Макарівський селищний голова