Згадує староста Маковищанського старостинського округу

“24 лютого – ранок – дзвінок – війна!!!!!!
Ми навіть не розуміли, які випробування нам доведеться пережити, але згуртованість та готовність наших людей об’єднувати зусилля задля перемоги – вражала.

З початку повномасштабного вторгнення, двері старостинського округу не зачинялися, постійно приходили люди записатися в тероборону, приходили старі і молоді…

Ми намагалися не показувати власних емоцій, а максимально заспокоювати людей.

Згадую той день, це було 26 лютого, коли біля ТОВ “Агрофірма “Київська” зустрілася з Ольгою Сухенко. Я брала молоко для дитячого будинку в Макарові, вона – для своїх місцевих мешканців.
На жаль, я тоді ще не могла подумати, що то була наша остання зустріч з нею…

27 лютого перша колона ворожої техніки зайшла на околиці села, стояв такий страшний гул, здавалося, що колона не має кінця…

На наступний день зникло світло…
Бомбосховища Маковищанської гімназії та ТОВ “Агрофірма «Київська» стали прихистком для багатьох мешканців села.

Попри віддаленість від стратегічних місць, наш старостинський округ росіяни окупували вже з перших днів березня.

Орки зайшли в село Вишеград, де розмістили велику кількість техніки за будинками місцевих жителів. В одному із них вони тримали людей в полоні (там були чоловіки, жінки і діти).

Колони розстліляних машин з Бучі, Ірпеня, Немішаєво, Бородянки….

Пам’ятаю, як в один із перших днів березня біля школи в Маковищі вийшов з ладу ворожий БМП, з нього вийшли два орки. Вони намагалися зняти прапор України, що був розміщений на території школи, але це їм не вдалося. Як результат – перші кулі по наших будинках… перші поранення в Маковищі та Вишеграді…

Після приходу “русського міра” так званих “асвабадітєлєй”, ми залишилися без газу, значних пошкоджень зазнали домівки місцевих мешканців та Маковищанська гімназія.”