Згадує староста Небелицького старостинського округу

«Події тих днів не можна забути, вони навічно закарбувалися в нашій пам’яті.

Гортаючи сторінки свого щоденника, що вела тоді, не для того, щоб сьогодні згадувати про вчора, а тому, що вимагав час, який темною тінню ступив на нашу землю.

Війна в перші дні не злякала наших жителів, бо ніхто і уявити не міг, які звірства чинитимуть рашисти на нашій землі.

З перших днів повномасштабного вторгнення багато бажаючих стали на захист рідної землі та власної домівки. Чоловіки і жінки, юнаки і дівчата патрулювали в селі, виявляли підозрілих осіб, знищували мітки.

В останній день лютого наше рідне село Небелиця здригнулося від вибуху ракети. Вибуховою хвилею пошкоджено 20 житлових будинків. Поранено троє дорослих і одну дитину. Їх терміново було доправлено в Брусилівську лікарню.

На початку березня внаслідок чергового авіанальоту були знову пошкодження домівок. Після таких потрясінь жителі села, особливо в кого були діти, почали масово виїзджати. Наше село, на щастя, не було окуповане рашистами і люди мали змогу безпечно евакуюватися в Житомирську область.

8-го березня від громади з Луцька ми отримали велику гуманітарну допомогу. Мої колеги, старости сіл нашої громади, які мали змогу доїхати до Небелиці отримували продукти харчування, засоби гігієни, дитяче харчування.
В ті важкі дні для людей похилого віку організували підвезення продуктових наборів, засобів гігієни, ліків.

Магазини в селі не працювали… Але наші місцеві активісти постійно привозили хліб та інші необхідні продукти з сусіднього району Житомирської області. Ось так спільно і виживали.

Все відбудуємо. Віримо у нашу Перемогу і нашим ЗСУ!»